Незворушною зимою… років десь так десять т́ому
Відкидаючи кохання, я відчула сильну втому
Від непривальних чуттів, що зривалися словами
Від цілунків і зізнань, непромовлених устами
Років десь так десять згодом, необдумано сказавши,
Я відчула, що слідкую за життям без гри та фальшу,
Що я граю роль свою, ніби я лише заміна
А акторкою в балеті грає інша знатна прима
Близько неї лицедії і приблудні (не) герої
Я ж за ширмою зітхаю і не знаю… де я, хто я?..
Де, коли і в яку пору розміняла я білети,
Ставши маною і тінню прими штучного балету?
І чому всі десять років не пригадую причини,
Задля чого я сховала серце у жорстку личину.
І навіщо зажбурнула почуття під три чорти…
А на сцені промайнула гра героїв – я і ти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283016
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 27.09.2011
автор: Троянда Пустелі