Осені неткані гобелени
Тішать око і дивують нас.
Як горять жовтогарячі клени,
Коні мчать поетів на Парнас.
Там і я в хмільнім полоні Музи,
Вірний їй, але навіки твій.
І про наші давні шлюбні узи
Знають всі і, навіть, вітровій.
Сад притихлий. Одблиски черлені.
Ти зі мною - і жона, й дівча.
Світлий сум береш листками в жмені.
Чом же він ховається в очах?
Чи ревнуєш знов мене до Музи?
Чи осінній передавсь настрій?
Прохолодне сонце очі мружить,
І з дерев зліта за роєм рій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2011
автор: Вячеслав Романовський