Вітрила хвилею, мов скуті.
Життя спливає - сонце йде за край.
І з кожним кроком - кольори тепліші.
Настане час і всі дізнаються, де рай.
Вже не регочем щохвилини,
Не віримо в благе кохання і дива.
Всі творять світ своїми силами,
Не розрізняючи, де правда, де біда.
Розкидуючись люблячими друзями,
Ми вдаємо із себе *вольних* птахів,
А коли впасти з польоту десь доводиться,
Немає для приземлення дахів.
Ми - як ті хмарки - пропливаєм в небі.
Нас люблять і не люблять за дощі.
І перетворюємось часом в буревії,
Де гинуть ті, хто є найближчий для душі.
І раптом - знову сяє сонце.
І раптом море знову - тиха гладь.
У світ відкрилось нового життя віконце.
Ось в цей момент панує ідеальний мир і благодать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282162
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 23.09.2011
автор: P@ndora