із пелюсток
яблуневого цвіту
рожевих,
як тюль крізна́
за шибкою
у вікні,
комбінація
із п`яти
літер – ПРИНЦ –
явивсь
довгожданий
на класичнім
білім
коні.
Ах, які роззолочені
шати!
Яка постава і стать!
Вибігла боса
з хати
принца свого
зустрічати,
коня
бездоганно білого
із теплих долонь
напувать.
Кінь не стане
з при́горшень
воду криничну пити –
він же білий…
чом би й собі
не цабе́…
Як же ти будеш
принца свого любити!
Як же принц
тобою
буде любити
СЕБЕ!
А яке буде
сонячне літо!
Як ти будеш
йому годити!
Як ти будеш
його кохати,
пестити і доглядати…
В саду
постинаєш квіти –
невибагливі
маки і васильки́ –
у принца
вишукані смаки:
йому до вподоби
дивитися,
як у вазах
повільно вмирають
простенькі
живі квітки.
Кинеш
йому під ноги
душу барвисту,
як хідники́,
просту,
наступного літа,
десь
о Петровім посту́,
народиш сина…
У сльоза́х,
як у самоцвітах,
обцілуєш
срібні
принцові стремена́,
для розваг,
для лю́́бощів -
славна ти
дівчини́на,
але
не принцеса,
то й
не жона…
Будеш його,
плачучи́, збирати
назад
у царські палати,
спуститься ніч навісна́ –
не принцеса.
То й
не жона…
І батько твій –
не король,
не по тобі
роль.
У палатах
не ходять
босими,
щасливими
й простоволосими –
родичі високоро́дні
вщент
тебе
засміють,
блазні придворні
на смерть
тебе
заклюють.
У принца –
кров голуба!
І ти для нього -
цікава за́бавка,
красива
рабиня,
донька
раба.
У тебе –
горшки на ми́сниках,
і жодних
придворних
понять.
Від тебе
пахне
молоком
і люби́стком,
а він потребу́є
Шанель номер п`ять…
Потребу́є –
не потурбується…
а вередливо
відставить пальчика
і скаже з прононсом:
- Кошмар,
у тебе,
що ж оце,
навіть «шанелі»
до сих пір
своєї нема?..
А ти хотіла в палати?
Мріяла
поруч із принцом
на престолі
царському
возсідати?..
Принцес
пихатих
довкруж нього і так
багато –
іще одна
для чого
йому
потріб-на?..
…Будеш у за́мку
каву
по ліжках
розно́сити зранку,
може,
в палатах,
принц
візьме́ тебе
на час якийсь
за коханку.
Банальний процес –
приборкання у покоївок
привабливих
непринцес.
…а втім… зачекайте хвилину…
побіжу –
до шибки
серцем прилину
проз тюль
пелюсток
яблуневих
рожевих
на крізному вікні –
чи мариться,
чи на яву уже
сниться мені –
матінко рідна!
Їде!
приїхав і мій принц
омріяний
на традиційнім
білім
коні!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.09.2011
автор: Валя Савелюк