О слово,над прірвою світу
Гориш,мов прозорий кристал!
Довкола зірки на орбітах
Ведуть безкінечний свій бал.
І тягнуться цілі епохи
До променів чистих твоїх,
Щоб душі зігріти хоч трохи.
А ти-наче той оберіг.
А ти під небесним склепінням,
Де часто вмирають зірки,
Гориш незгасимим промінням
Крізь довгі космічні рокИ!
Над трупами тлінних ілюзій
Ти-вічне світило епох!
До тебе в самотності й тузі
Приходить довіритись Бог...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281440
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2011
автор: Наталя Данилюк