не вміла мріяти…

не  вміла  мріяти.  не  вміла  жити.
стікала  по  житті  як  той  пісок.
чекала,  що  дощем  метеоритним
накриє  безліч  рішень  і  думок.
невміле  щастя  мерзло  під  порогом.
таке  зніяковіле  серед  снів.
щоразу  відкривалися  ворота,
а  вийшли  знову  якось  не  за  ним.
воно  не  вміло  розучитись  жити,
і  дивно  теплим  ранком  восени
спостерігало,  як  щасливі  діти
радіють,  наче  сонечки  ясні.
у  звичний  час  вхідні  відкрились  двері,
не  дивлячись  під  ноги,  як  завжди,
нарешті  зачепилась  і  завмерла  -
таке  усміхнене,  хоча  й  таке  мале
її  чекало  щастя  на  порозі,
відкривши  очі  на  великий  світ,
ще  стільки  перешкод  в  твоїй  дорозі,
що  вистачить  на  сотню  довгих  літ  -
лиш  не  втрачай  цю  посмішку  у  серці,
не  думай,  що  робити,  просто  мрій:
найкраще  так  задарма  не  дається,
але  призначене,  нікому,  як  тобі...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281113
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2011
автор: Lenchikk_n