Вона може працювати в супермаркеті 24 години поспіль.
Бачити сотні долонь, які простягають їй гроші і яким вона віддає решту.
Вона вже декілька років не змінює власну постіль і, здається,
що у її квартирі давно вже ніхто не мешкав.
Там завжди холодно і в повітрі пропалена цигарками сирість.
Там замість меблів - картонні коробки,
а на стінах щось віддалено схоже на шпалери або на їх рештки.
У неї часто болять мигдалини, раковина на кухні забита брудним посудом.
В холодильнику консервовані оливки і книжки Франсуази Саган.
Вона не носить панчохи з мереживом і майже не вірить у Господа,
Періодично забуває вимкнути на кухні кран з водою, тому сусіди завжди
бажають їй або покалічитись або просто вмерти.
Її душа давно фригідна, сохне в судомах, ніби невинна жертва.
Вона як інший бік місяця - моторошний і нікому невідомий...
Не відчуває втоми, наче запрограмований механізм,
виконує завдання, приймає рішення, хворіє мігренями,
ненавидить лілії, бо вони коли в'януть, починають пахнути
плоттю.
Проводить по тобі паралельно лінії, робить у власній шкірі маленький отвір,
щоб стікати абсентом до твого рота.
Вона не бачить жодного сенсу у тому, щоб їсти.
Ніколи не плаче під титри старих мелодрам в кінотеатрах,
тримаючи попкорн між обдертих колін.
Її думки - антагоністи, їх важко з пам'яті стерти. Вони лишають по
собі важкі сліди. Ти ідеш по них...
Вона стає однією з тих,що приречені бути щасливими тепер і назавжди.
Поки в серці рватиме струни Сплін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279808
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2011
автор: Леона Вишневська