Пливе караван пустелей
І справи до пальм нема.
Як меблі, шпалери, стеля
Для тебе - істота німа.
У темряві біль густішав,
Примарою крик повстав:
О хлопче! Я, може, й тиша,
Але ж не пуста, не пуста.
Гречана мала зернина
Внизу на твоїй щоці,
А палці мов з білой глини,
Тонкі, як у лаврських ченців.
Чилійська перчина сварки,
Усмішки тепло твоє
Я бачу. Та десь під карком
Розпука клює та клює.
І нишпорить злим дозором
По диких моїх степах.
Я, може, й короткозора,
Але ж не сліпа, не сліпа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279693
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2011
автор: Fragola