1
А дощ пере. А дощ полоще.
І ллє, і ллє -- не чути дна.
Остання осінь, як на прощу,
Бреде до Києва, чудна.
Чудна й сумна, немов причинна,
Немов зурочено її.
А змоклий Київ, як хлопчина,
На березі Дніпра стоїть
Немов вудилища з горіха,
Закинув на той бік мости.
А вітер чуба рве, як стріху,
А дощ видзвонює в хрести.
Спинилась осінь: -- Відпочину...
І помолилась: -- Відпусти...
Сьогодні я тебе покину --
Старечу немічність прости.
В моїх золочених соборах
Весільний справився обряд.
Я стерлась, як в танку підбори,
Згоріла, наче зорепад.
Ти знаєш, хлопчику, якою
Сюди прийшла я погостить:
І молодою, й золотою --
Старечу немічність прости.
Моя сусальна позолота
Облущилась, лиш тлін і прах...
Реставраційні йдуть роботи
В моїх полях, в моїх лісах.
Мої церкви, собори й площі
Іще постануть із руїни,
Як слава церкви Пирогощі,
Як вольна-воля України!
...Сьогодні я тебе покину,
Мій хлопчику -- Святих Святая!
Мені вже дихає у спину
Княгиня в білих горностаях.
2.
Княгиня в білих горностаях
Невідворотною ходою
Напівлетить, напівступає
За ким: за мною? за тобою?
В її очах така безодня,
Таке бездоння голубе!..
Кого візьме собі сьогодні:
Може, мене. Може, тебе.
Княгине в білих горностаях!
Прийшла збирать податки з душ?
Ти ж бачиш, я його кохаю:
Мене візьми -- його не руш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278302
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2011
автор: Валя Савелюк