І
Світає. Насвистує вітер пісні.
І небо у заграві крається.
Мої не високі думки,
Повільно у вись здіймаються.
Сміється ранкова імла,
Проміння блукає в тумані,
Принишкла холодна трава,
П’ю тихо свій чай на дивані.
Летіть, відлітайте мерщій.
Думки, не лишайтесь в оселі.
Мені б у грайливому сні
Згубитись в безкрайній пустелі.
Щоб вітер гарячий в лице,
Пекучий пісок біля ніг.
І біль і печаль відійде
На серці розтане весь лід.
ІІ
Гарячий чай, погрію руки.
Думки, як вас кудись прогнати….
Відчути з вами смак розлуки.
Не чути вас, не бачити, не знати…
Стати пилинкою у світі,
У безтурботності прожити,
Щоночі закриваючи повіки –
Не плакати, не гратися – радіти…
ІІІ
Гарячий чай розіллю у нестямі,
Помітив вітер сльози на щоці…
Шмигнув крізь светра дірочки шерстяні,
Приємний холод по спині.
Заглянуло сонце в вікно,
Іще один день у думках,
Хіба йому не все одно,
Що чай захолов на руках…?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277774
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.08.2011
автор: never