Ну от, зранку літо, надвечір – уже восени.
Історична закономірність: на цьому зламі стаються зміни.
- Скоро зірки світитимуть по-іншому.
- Ти про що, поясни?
- Я звільнився з роботи, і … не запитуй причини…
- Це не все. Твої очі не вміють брехати.
Є щось більше. Ти ж прийшов, мов вернувся зі страти!
- Просто я… Просто я повертаюсь в театр.
Набридли мені механізми і апарати!
Це ж півжиття у цих декораціях.
До суті копаюсь – нема!
- Напевно, ти все ж, маєш рацію.
Одноманітність – то вона ж - німа!
А завжди хочеться знати більше,
Особливо те, що поза межами віку.
В тісноті хочеться простору ,тиші,
Абсолютного! А не фальші дволикої!
…Скоро зірки світитимуть по-осінньому…
Якісь незрозумілі відчуття…
- Це ж треба буть такою вірною,
Так вірить в долю, щастя, в забуття…
Хоча, я й сам, приручений до волі,
Цю правду вірності сповідав до кінця.
Я так навчився в історичній школі,
В одного дивного старого мудреця.
Час – цей мудрець. Історія – не школа,
Це гіркий приклад досвіду сторіч.
- От через це всю душу перемучила…
Війна в мені. Війна між протиріч.
Одні говорять: не вдавайсь у здогадки.
Облиш, який він Фауст? Це ж у Гете.
- Ну а про інші ти не маєш й гадки…
Хоча й не варто. Марно говорити.
Краще залиш ще краплю доброти.
Я дуже люблю, коли ти читаєш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277770
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2011
автор: Аліна Шевчук