Як же ж мені подобались яскраві обгортки льодяників,
дешевих романів та безглуздих подарунків!
Ми рвали з тобою алюмінієві браслети, жбурляли
янтарне намисто людям у голови, створювали
хаос та сатиричну паніку.
І тільки єдине викликало у нас жахливе нетравлення шлунку-
маслини в гарнірі та курятина з базиліком...
Як же ж мені подобалось пити поцілунками твою слину,
ти мене нею від порожнечі, мов приречену, вилікував!
Як же ж мені подобалось викидати з балкону усі твої речі,
бити брудний посуд об старі табуретки...
Слухати як переповнений емоціями вечір
виливається музикою італійського етно
тобі на втомлені плечі.
Як липка від дотиків сирість
пронизує наскрізь хворе ангіною місто.
Мені дарували зношену кимось раніше ніжність
і завжди тільки на виріст...
Тепер мені в ній невимовно тісно.
Я сама собі релігія, вождь, цензор, спорідненість
з кимось, хто вислуховує душу за кухлем темного пива.
Як же ж мені подобались ловеласи-негідники,
через них безсоння, істерики та нервові зриви.
Ніч скрипне дверима спальні, ширінкою на
протертих джинсах,розлиється
пряженим молоком по шовковій білизні...
Крихітко, пам'ятай - поки ти з ним,
навіть якщо ви зовсім несхожі,
протилежно різні, тільки вам двом
можна знімати одяг і відчувати близкість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277277
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2011
автор: Леона Вишневська