Я піду,
як у землю вода.
Так природно.
І так
поцейбічно.
Хтось прицмакне:
-- Така молода…
Хтось зажуриться:
-- Всі ми
не вічні…
Я піду,
наче встану з-за столу,
й не прощаючись,
вийду із зали:
ви мене
не любили ніколи.
Ви нічого мені
не прощали.
Дзиґарі мою північ
відбили –
я відхилю
тихе-есенько двері…
Ви ніколи
мене
не любили,
я чужа
на цій пишній
вечері.
Там,
на східцях,
неначе в печері,
все темніш
і темніш з кожним кроком.
Обережніш,
не рипнули б двері,
не злякати б кого
ненароком.
Вогко й тісно
у цій комірчині.
Чи вернутись до світла ізнов?
Та мені вже
ніхто не одчинить:
Ні Надія, ні Віра,
ні Ви,
ні Любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277230
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.08.2011
автор: Валя Савелюк