Залиши шматок свого обличчя,
зірви стрічку з посмішки очей,
залиши мрію подаровану тобою
і дай волі розгорнути німі крила
в тіні твоїх холодних очей;
Гірські долини ніколи не бачили пітьми,
світлі обійми ховаються
за залізними замками своїх поглядів.
Люди без облич-обличчя без людей
-cліпі істоти без тіней...
Так приємно відчувати відсутність тепла,
проникати густими струменями холоду
у твої кінцівки,
відчувати рухи твого тіла в відблисках
Метанового дна –
навчатись у такий спосіб мови далекого народу.
Твої вуста наповнені солодом гніву.
Я відчуваю неминучість близька,
ця епоха знищить нас і наші серця!
Зв’язок втрачається. Повітря зникає,
коли горить Земля
На шиї петля довголіття,
сліпа правда рветься в наш дім,
та нема кому відчинити,
ланцюги гірської системи
карбують між нами віковічні плани Творця.
Хто першим розіб’є й відкине білий
стяг над землею?́́́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277186
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2011
автор: ImmortalPsycho