Промінь сонця все більше косить і косить,
Чомусь ночі стають кожен раз холодніші.
Тож шануйте тепло, бережіть кожну мить,
Бо воно для душі чомусь завжди рідніше.
Як зникає тепло, то мертвіє душа,
І втікає кохання у холодну комору.
Тоді гине воно і не варте й гроша,
І не прийде ніколи до нашого двору.
Щоб у наших серцях мальви завжди цвіли,
Літні промені гріли закохану душу.
І в любові завжди ми щасливо жили,
Про кохання співати я мушу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276985
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2011
автор: Віталій Назарук