Перефразовуючи слова героя Карпенка-Карого, можна сказати, що реклама – велика справа. Якщо про «Битву міст» в Хотині на початку травня знали багато хто і в Чорткові, й в інших містах Галичини, не кажучи про Буковину, то про фестиваль середньовічної культури «Львів стародавній», який проходив 29 – 30 травня, було проінформовано досить мало людей. Вже неподалік від повороту до Шевченківського гаю, де мав відбуватися великий фест, були помітні групи людей. З наближенням до музею «Народної архітектури та побуту», людей ставалао все більше, причому різного віку.
Що ж, 25 грн. i я на території музею (в Хотині 1 – 3 травня було 70 грн., що там як – не знаю, бо не був). Насамперед звернув до гончарства. По дорозі - прилавки: повно різної iсторично-сучасної атрибутики. Пригадалося, як iндіанці майя продають зашкарублі статуетки, запевняючи, що це реліквії доколумбової Вест-Індії, попередньо здерши етикетку “made in Chine”. В основному продавці (Львівські) були одягнуті в стилі давно минулих віків. В натовпі можна було побачити католиків, православних, іудеїв, мусульман. І ще щодо конфесій: в однiєї русявої дівчини виникла дискусія з «католицьким монахом» щодо інквізиції, відьом, та iнших нечистей. I де чия правда, в домініканців, чи франкісканців? Я зі сторонни зауважив, до чого ж тут монаші католицькі ордени. «Ви, мабуть, з московської патріархії, зважаючи на вашу мову?» «З мінської, - булла усміхнена вiдповiдь, - ми можем i по бiлоруськи розмовлять». Це було приємніше чути. Дещо пізніше, молода жінка фахівець з історії мистецтв, з якою я познайомився, розповіла, що минулого тижня на музичному фестивалі «Старе мiсто» інші білоруси висловлювали любов до України і зневагу до нашого східного сусіда. В мене склалось враження, що на тому фесті було немало громадян тієї величезної федерації. Насправді, це надто відчутні наслідки російського засилля в Україні.
Від слів переходжу до опису справ. Згідно програми, після відкриття, розпочалися лицарські бої. Ведучий не раз звертав увагу на безпеку, оскільки найактивнішими глядачами були, звичайно, діти. Перший бій мечами двох вершників тривав недовго й не надто активно – щоб, до біди, з коня не впасти. Трохи помахали зброєю і роз’їхались поважно. Надалі було оголошено бій групи «білих» і «червоних», по 8 лицарів з кожної сторони. За ознаками кольору одягу, без політики. Білі мали вигляд лицарів Київської та Галицької Русі, червоні – західноєвропейського типу. Бої тривали три рази поспіль. Як говорив гуморист Грицько Драпак щодо іншої оказії: «Валили хлопці як вар’яти, аж страшно сі було зглядати». Одні вистояли, інші падали. Суддя завершував раунд і після короткої перерви оголошував новий бій. Один лицар був змушений покинути поле бою. Втомлені й задихані, мужнє лицарство продовжувало бій. Все ж, білій групі не фортунило. Червоні, як і в історії, перемогли 3 : 0. На завершення був поєдинок двох лицарів в номінації «щит – меч» - кожен мав і зброю і засіб захисту. Хоч такі поєдинки в історичній дійсності були не частими явищами.
Надалі розпочалась, більшою мірою, жіноча програма, хоча в ній приймали участь всі, хто бажав – відбувалися навчання та практикування у середньовічних танцях. Наука давалася не зразу. А інші помандрували дальше стежками музею – дивитися й знимкуватися. Зазначу, що одна з людських осель була обставлена максимально наближено до минулих часів. На території музею розмішено декілька святинь, де проводяться богослужіння. На основному шляху розташована церква ХVIII ст. – Помісна українська католицька церква візантійсько-українського обряду Свято-Іванівська лавра Студитського уставу церква Премудрості Божої – повна назва. А позаду – декілька рівних із землею могил з дерев’яними хрестами, як казала моя бабця – живий цвинтар. Двері – відчинені, але вхід невільний. Інша церква Святої Великомучинеці Параскевії – на узбіччі, вгорі. Там, при вході, сидів поважний чоловік, не священик і не монах. Дещо зі здивуванням відповів на моє привітання, бо інші йшли просто як до чергового експонату, мовчки. Звернув увагу, що тут назва лаври писалася разом, а не через дефіс. Той чоловік цю відмінність не зміг мені пояснити. Поблизу сиділи дві молоді художниці, роблячи замальовки.
Від духовної їжі, перейду до матеріальної. Попри різні сучасні страви, звичні на таких заходах, була й середньовічна корчма для гурманів. Як правило, на таких заходах самообслуговування, а тут – гарні дівчата в не сучасному одязі приносили замовлення. Хоча номінальна назва корчми трохи не відповідала реальному вмісту. Для більшого проникнення давньою епохою, можна було придбати столові прибори, келихи, роги для пиття. А також безліч іншої атрибутики й символіки, виробів майстрів ручної роботи, гончарства, ткацтва, різьби по дереву, ковальства, тут же свою роботу виконував молодий коваль. Окремий куточок був відведений лялькам-мотанкам. Чи не найбільшу увагу привертала виставка-продаж зброї, досить різноманітної – від дитячих пластмасових ножів та мечів до справжніх легких й важких, ручної роботи. Хто не мав пару сот, пару тисяч талярів, перепрошую гривень, міг лише за 5 сучасних українських зазнимкуватись в лицарських обладунках та з мечем, щитом, сам, чи з іншим лицарем, або зі шляхетною панночкою, причому декілька фото. Для порівняння, ще літом 2004 р. в Сімферополі одне фото в історичній формі вартувало нашої купюри із зображенням ненависного тими єдинонеділімцями гетьмана Мазепи. Окрім широкого вибору холодної зброї, сучасної і на давній манер – великих та малих ножів та мечів, луків й арбалетів та стріл до них, пістолів, мушкетів, була й маленька гармата. Було чути й гарматні сальви. Бажаючі випробувати свою стрілецьку вправність, мали змогу відвідати тир з луком та арбалетом.
Окрема виставка була приділена жіночій статі. Широкий вибір (в усіх розуміннях цього слова) середньовічних костюмів та шатро для перевдягання – і до фото. Мабуть, доволі цікавим був конкурс на найдовшу косу, що тепер не так часто зустрінеш. Мабуть, тому що я вже того не бачив.
Склало приємне враження й те, що було досить чисто.
Так я потроху залишав Львівську машину часу. Щодо останніх слів, легендарного Макаровича там не було, але було зазначено про концерт львівського гурту “Kings & Beggars” та харківського “Spiritual Seasons” на суботу і київських “Chet en Poche” та “ЙоГурт” - на неділю. А також на той день богатирські забави, змагання з лицарями в середньовічних іграх та можливість отримати призи.
Ще чим запам’ятався Львів - маленькі наліпки з текстом: «Пам’ятай Броди – смерть радянським окупантам», зображення нашого дивізійника і непошкодженого німецького танка – «Тигр». Рік тигра як не як, не мали ж дати підбитого радянського орангутанга – важкий танк КВ 1, чи КВ 2.
Загалом, вкотре буваю у Львові, не перестаю закохуватись в то місто. Ось мої короткі враження.
Меду-горілки не пив, по губам не текло,
доволі цікаво й пізнавально було -)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276717
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.08.2011
автор: Ярослав Дорожний