Я ніколи не могла спокійно дивитися на нього.
Щось нестримно мене збуджувало. Це дивно, адже я завжди така стримана і скромна неймовірно хотіла його. Нестримно і дико. У моєму житті це було вперше. І слава Богу. Дивне відчуття, коли знаєш, що ти як якась тваринка, яка просто прагне до розмноження.
Він був моїм найкращим другом.
Я не могла точно виділити той час, коли захотіла його. Чи то тоді, коли я, як та ідіотка фотографувала його голий зад, заходячись від сміху, а всі дивилися на нас як на дебілів. Чи то тоді, коли ми будучи неймовірно п’яними пристрасно поцілувалися перед усіма знайомими. Чи то тоді, коли приїхала у Київ на практику, а він кожну вільну хвилину проводив зі мною. Щоб я, тупа провінціалка, не загубилася в мільйонах людей, яким до мене абсолютно байдуже.
Я не знала чи кохала його.
Був час, коли центром Всесвіту для мене був його брат. Він же ж був моїм персональним психотерапевтом, який радив як зробити краще. Він завжди сміявся з мене як і я з нього. Може й тому, він став для мене рідним. З ним я сміюся щиро. З ним я хочу жити. З ним я це я. Щира. Дурна. Смішна. Відверта.
Він неймовірно мене збуджує.
Мій найкращий друг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276621
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2011
автор: Анна Помаранська