Обличчям НА ЗАХІД…

Обличчям  НА  ЗАХІД,  навколішки  завмерши,
Безсилі  руки,  наче  і  не  живі…
Сьогодні  вперше,  я  клянуся,  вперше!
Так  плуталась
Молитва
В  голові…

Трикляті  сни  забули  дорогу  додому,
Згубились  в  світлі  безжалісних  жовтих  фар
Сліпих  машин.  А  місяцеві  блідому
В  цю  ніч  самотньо
Й  холодно  так
Без  хмар…

Знайомий  голос  в  трубці  мого  телефону…
Якась  година  –  й  знов  повернусь  до  життя…
Твоє  «бережи…»  —  і  я  берегтиму  до  скону,
Бо  тут  і  справді
Немає  назад  вороття…

Твій  шепіт…  Подих…  Боже,  щораз,  як  востаннє…
І  все  на  світі  втрачає  нікчемну  суть…
Мільйони  хвилин  минуть  у  сліпому  чеканні,
Мільйони  доріг  
до  тебе  
не  приведуть…

Банальні  речі  –  відчай,  безсоння  і  кава…
Не  знати  Раю?  Що  там,  велика  честь!..
У  мене  свій.  А  інше  все  –  не  цікаво.
Кладу  власнОруч
На  себе
Останній
Хрест.

Молюсь  НА  ЗАХІД.  Ти  просто  мене  завершив.
Поклав  фундамент  храму  мого  на  крові.
Сьогодні  вперше,  я  присягаюся,  вперше!
Так  cплуталась
Молитва
В  голові…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276481
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.08.2011
автор: Vogneslava_Svarga