Вона фарбувала життя, як годиться, яскравим.
Ні фарби жаліти не стала, ні рук, ні колін.
Старанно з кутка у куток. І забула про справи,
і навіть про те, що голодним повернеться син.
Підлога вітальні. Банальний ремонт. Але жінка
така ж незбагненна, як всесвіт, і дивна така ж.
Підлогу скрипучу – у колір достиглого жита
таки замастила. І навіть чудний декупаж
у дверях створила. Тепер на порозі волошки.
У когось – паркети, у когось – важкі килими.
А в неї квітує долівка, не вся, тільки трошки.
І хата, як поле. (Аби ж чоловік не гримів...)
І тільки би зливи нечасті, а зрідка – то можна.
І тільки би вітру поменше і більше тепла.
Вона фарбувала життя. Так змогла би не кожна.
І літо у хату, як тільки уміла, несла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276298
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2011
автор: Софія Кримовська