Все що маю в голові тримаю
В голову залазити не дозволяю
Бо насправді не потрібна вона
Мудрість затьмарює краса
Інших. На мене дивляться скоса
Та одного дня краса зів’яне
Для мудрості час настане
Та мудрість буде сором’язлива
І коли піде осінню злива
Краса буде благати дива
Буде молитись на бальзам
Що поверне обдуреним очам
Попередній вигляд. «Не віддам»
Скаже час їй, вічність тільки ангелам
Подарована, на землі краса – омана
І краса тільки ненабагато бездоганна
А потім стає похована, стає огидна
І краса світу не врятує
Бо нічого не вартує
Що дійсно було б необхідно
Щоб очах звичайних мудрість було видно
І саме мудрості пообіцяти
Її ні на що не поміняти.
Не покривати недоліки тіла
Макіяжем. Лицемірності хотіла
Краса, дияволом породжена
Та від Бога вже змарніла
Зморщеною стала шкіра біла
А коси сиві – не русяві
Та мозок запалився в сяйві
Книга з нейронів – носій ума
Краса зрозуміла що нічого не придума
Більше і відійшла, а мудрість на трон сіла
До мимольотної омани їй нема діла.
Краса світу не врятує
По-справжньому нічого не вартує
А якщо мудрість в голові панує
Храм на Небесах вона збудує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275288
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.08.2011
автор: Kucheruk