Кружляла із хмарки сніжинка, на крилах у вітру літала,
Співала веселеньку пісню – відчула, що дуже кохала,
Вінчатись з крижинкою хоче, та просто не знає, чи треба,
Сьогодні усе у людей сама розпитає із неба.
Обрала красивий будинок, присіла послухать на скло,
Як пари в любові чарують, будують щасливе житло,
Розкрила по ширше ці вушка і стала сприймати життя,
Ну просто так хочеться знати, яке є насправді буття.
Не знала вона ще, бідненька, яка її жде тут печаль,
Забули уже оті люди, як справді кохати, а жаль,
У спорі вже кожен потоне, бо істину свою тримає,
І скрикне нещасно до неба: «Ну з ним я живу! Я не знаю».
Забули всі істини Божі, живуть, як бажає душа,
Плюють вже коханому в очі і стерта поваги межа,
Обійми лишились у парку, цілунки ж до інших летять,
Десь крики розрізали тишу, не важно, що дітки вже сплять.
У ліжку так тихо, спокійно - тепер алкоголь там живе,
Чужим уже в хату дорога, наскрізь усе серце проб'є,
Романтика в свічках погасла, в шухляді листівки лежать,
Не треба мелодій з платівки, на вуха кастрюлі шиплять.
Сніжинка ридала від болю, не знала, що світ таким став,
З розбігу у низ полетіла, чекала нещадний удар,
Та впала вона у долоні старенькій закоханій парі,
Гуляли вони в непогоду, так грілись на темнім бульварі!
П.С. написано.як роздум..просто розмова з душі..на роль вірша не стараюсь претендувати,просто захотілось висказатись!!!дякую за розуміння,мої любі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274202
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2011
автор: Galkka