Житуха струмениться між роками
і залишає зморшки на лиці.
Я й досі часом бавлюся віршами,
хоча не за горами вже й «капцІ».
Народу лікував серця і шлунки,
підсвічував другим під сміх чи рев.
У банках пусто на моїм рахунку,
зате сини є й декілька дерев.
Як мудрі вчать – живу лиш сьогочасним.
Що ж треба ще мені, хорошому, зробить,
відхід щоб не вважали передчасним?
Можливо, безтілесне щось створить?
З’явивсь рум’янець на старечих щічках,
бо я придумав – втну цього вірша.
Мій струмінь – не фонтан, лише потічок…
Зате он як окрилилась душа!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273778
Рубрика:
дата надходження 06.08.2011
автор: Віктор Ох