Не друг, не чоловік, і не коханець…

Не  друг,  не  чоловік,  і  не  коханець…
Ніхто…  Ніхто!  -  Далекий  і  чужий.
Та  снів  моїх  ти  мимоволі  бранець,
Хоч  скарб  для  мене  надто  дорогий.

Не  мій…  А  я  твоя…  На  серці  грати.
Тавро  болюче,  невигойний  знак.
Але  ніхто  про  це  не  буде  знати,
І  навіть  ти.  Навіщо?  Краще  так.

Ятриться  рана  і  не  заживає,
І  кров  її  -  корали  на  губах
Цілують  тих,  кого  на  мить  кохають,
А  потім  я  втікаю  –  дикий  птах.

І  знову  в  сон  я  падаю.  Вмираю…
І  воскресаю…  і  зірвусь  в  політ!
Стежини  дикі  приведуть  до  раю,
В  який  мене  так  не  пускає  світ.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273406
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2011
автор: Лілія Ніколаєнко