Вони лежали вдвох тримаючись за руки. За вікном гриміло і було чути лише стукіт дощу в шибку. Темно... Час від часу блискало, від чого кімната наповнювалась дивним жовтим світлом. Не спалось... Лежали в тиші, дивлячись в темряву. Слова були зайвими. Він думав над їхніми непростими стосунками. Боявся сам собі признатись що вона йому небайдужа. Соромився того що так часто робив їй боляче і доводив до сліз. Але гордість та самовпевненість не давали шансу вийти на волю почуттям та емоціям. Завжди стриманний, холодний і часом байдужий. Говорить що не любить, але так звик що вона завжди поруч. Куди приведуть ці стосунки? Для чого я йому довірилась? Сто думок переплітались в її голові. Закохалась, але ніколи не скаже йому про це. Він не зрозуміє. Ніколи не взнає як вона сумує і чекає його кожного дня, яка щаслива від того що може засинати в його обіймах. Іноді серце обливається сльозами, але вона мовчить. Мусить бути сильною, тому що кохає. Вони лежали удвох, закутавшись в ковдру думок і почуттів. Розмова без слів. Любов без емоцій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273397
Рубрика: Нарис
дата надходження 03.08.2011
автор: seule_fille