я навмисно не хочу прокидатись
щоб якомога довше дивитись
на тебе кріль шпарини пальців
інколи усе виглядає таким безглуздим
і водночас нетлінним проти наших
ударів об лід і каміння
бо часу немає на те щоб оговтатись
від солених губ
від холодних рук
пора якомога швидше вмикати цей день
натискаю на play
пусті квартири
пусті серця
як завжди
їх так жаль
бо нічим не заповнюються
як і вчора
як і сьогодні
там за горизонтом
за досяжністю погляду я бачу чіткіше ніж
внутрішній голос шепоче
і очі заклеїти скотчем щоби
дощ стискав у обіймах мене співаючи сонети сонцю
а руки пахнуть тобою
як і завжди
як і кожної ночі
так хочеться втікати від чужих поглядів
я прийду коли ти будеш сама дивитись у безмір
ми будемо мовчати із тишею
потім бігти босоніж за вітром на схід
так ходимо на вістрі ножа
і жалимо прямо у груди
бо листи твої ще непрочитані
бо книжки мої ще ненаписані
а кораблі собі відчалюють
а кораблі собі захлинаються
у моєму світі де райдуги без кольору
я один із
точніше не той хто б
я не такий як
я не такий як
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272801
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.07.2011
автор: Роман Штігер