Мені іноді не вистачає чогось,
я впевнена, що важливого.
Кожного разу надто терпкий наркоз
від хронічної нестачі сміливості.
Я зламаний, тихий годинник,
прибитий цвяхом до блідої стіни.
Ти знову у всьому винний-
мене, мов пігулку, в собі розчинив.
Від безсоння під очима мішки з вугіллям,
на долонях розмиті літери.
Ці судоми у грудях божевільно сильні.
Весь грим з обличчя болем витерли.
Я б знімала про тебе фільми,
довгі, інтригуючі, спонтанні...
Знаєш, такі як в Каннах,
на великих екранах,ніби я геніальний Спілберг.
Стільки несвідомої втоми, забутих справ
та дзвінків, зазвичай,пропущених.
Ці руки з мереживом вен до істерик мені знайомі
і ці риси обличчя на дні чашки в кавовій гущі
залишають на серці автографи,як подразнені, нестерпні оскоми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272006
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2011
автор: Леона Вишневська