Життя невпинно йде, минає,
Як поміж пальців сніг стікає
Все по краплині ток та ток
Нас наближає до зірок.
Бракує часу зупинитись
На світ блакитний подивитись,
На повні груди день вдихнути,
Куди йдемо й чого збагнути.
Який величний світ круг нас,
Як безліч має він прикрас!
Від блиску чистої роси
До невимовної краси
Бездонно-голубого неба
Хіба людині ще щось треба
Для радості на цьому світі?
Як жити й споглядати світ,
Як жили прадід твій і дід
По травах босими ногами
І по ставках з чисто-сльозами
До дна прозорою водою
Господаря ішли ходою
І знали,що і як робити,
І як дітей своїх навчити,
Щоб шанували білий світ,
Щоб залишили в ньому слід,
Щоб щось природі-ненці дали,
Щоб внуки ту красу пізнали.
А ми з роботи на роботу,
А ми гризоту на гризоту,
Як тую цеглу на стіні
Все накладаєм день при дні
Не бачим ранку ми ні днини
Тільки рахуємо години.
Нас не бентежить захід сонця
Байдуже,що десь край віконця
Останній промінь грає златом,
Щоб поріднити нас із святом,
Святом життя не маяття.
Розправим руки для польоту,
На час відкинемо гризоту
Вдихнем життя на повні груди
Воно прекрасне,- вірте , ЛЮДИ ! ! !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2011
автор: Олекса Терен