Одна хвилина. Дві. Година. День.
Давно не сплю... Опанувавши коло –
Думки брутально сиплять сотні жмень
Презирства на любов, що охолола.
Невже кінець? Невже колись на світ
Дивитиметься Доля із захмар’я,
Вагаючись, чи ці самотні й злі,
Та сама нерозлучно – вірна пара.
Впаду навколішки... Дивись - моє „прости”,
Не зчинить дива, викресавши іскру...
І не зведе назад крихкі мости...
Прости! Пусти! Розвій мене по вітру!
А потім стань навколішки як я.
На самоті із розпачем і болем,
Одна хвилина, дві... Її нема,
Любов не повернути вже ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271848
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.07.2011
автор: Парчевська Ольга