Думки з вином у чаші… Де ж той знак? –
Де спосіб віднайтись в стрімкому леті?
Є сотні їх, щоб жити абияк,
І лиш одна є куля в пістолеті…
Хто ви для мене? – друзі? Вороги?
Союзники, чи так… як вам прийдеться?
Здається вам, що ви уже боги…
Мені ж із вами нудно… не сміється…
І зникли вже той запал ваш і гра.
Куняєте… Старі ви стали й пізні…
І збунтувавшись, розчерком пера
Нашкрябали для мене вирок грізний.
Надієтесь, що здамся? – ні! – втечу!
Сховаюся за маскою обману.
Й не видно буде, сльози як течуть
Під нею і гризуть на шкірі рани…
Є сотні слів, і сотні є порад,
Та у душі моїй лиш запитання,
А відповідей – нуль… Така от гра!
Одна лиш куля… Стримує вагання!
Ні-ні, жартую! Не беріть всерйоз!
Це ж просто роль із пишними словами.
У режисера був тоді невроз…
А може, так задумано… для драми…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271206
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2011
автор: Лілія Ніколаєнко