Мов тернами вкрита дорога життєва, людська.
Сльоза на щоці – це не водиченька тала.
Хіба ж обійдеш ти, дитину маленьку, зблизька,
Що ручку сонячним зайчиком простягала.
Усі небайдужі давали у жменьку, на хліб,
Та нарікали на Долю, і на державу,
теплом усміхалося сонце між храмів й колиб,
любов даруючи теплу, ніжну й ласкаву …
Швиденько монети збиралися у кулачок,
в той біль очей (без натяку святості німба).
Бабуся хрестилась рукою за всіх діточок,
Вкладаючи у долоньку скибочку хліба.
Та скибочка хліба – неначе молитва свята,
Як усмішка жита й пломеніюча сила.
Долонька світилась. Дитина з очима Христа
В людей-перехожих милостиню просила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270083
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2011
автор: Михайло Плосковітов