Я намалюю тобi серце у руках,
щоб ти колись його зумiв до себе взяти.
Воно освячене було у моi*х снах,
i тихо спало, а навколо були грати.
Ти, як герой, колись вiзьмеш його i звiльнеш,
лише собою надихнеш його в життя.
Воно тремтить, бо ще бо*ться, що ти пiдеш,
i стане раEм вже не небо, а земля...
Ми, як героi* из мiфiчностi - щасливi.
ДаEмо волю почуттям, i без кiнця,
у вир емоцiй, i навiк стаEм зрадливi -
з мого малюнку вже стираються серця...
Адам i Ева - ось хто ми i не iнакше.
Такi коханi, але згодом вороги,
скуштуEм яблуко розбрату ще не впавши -
себе картаем вiд зими i до зими...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269988
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2011
автор: Ліна Біла