Поети (в лапках, як я, і без) пишуть часто про себе; про теперішнє або минуле. Цей бездарний гіршик про майбутнє, хоч тут є трішки від того, що було в лютому і що хотів накарлякати в лютому. Не судіть строго і, звісно ж, не хваліть. Ваш Антипко.
Р.N. Вважайте, що викладаючи гіршики (або пишучи) я знаходився у стані сп'яніння. П'яніти можна не лише від горілки, але це вже моє діло.
_________________________________________________________
Полиєш душу саможалем
І погляд знову відведеш,
Полинеш далі тихим шалом
У руслах знавіснілих меж
Де небо кліпає на тебе
Свинцевим озером зими
Очей замерзлих; де планета -
завмерле марення весни.
Сміється небо хижим сміхом,
Застиглим у крижинах днів,
А ти думки присипав снігом,
Бо серце бреше теж... Припни!
Припни і стеж, дурманом п'яний,
Бо що життя, як не дурман?
Колись ти цвів - тепер зав'янув,
Бо ти, як всі - самообман.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269921
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.07.2011
автор: Антипко Кінкаса Борби