Бути людиною. Для неї це звичка, яка дратує оточення…Він ігнорує цю «непотрібну» функцію, забуває свою людяність десь на запиленій поличці шафи, так старанно заповненої працями видатних егоїстів. Скупчення загальноприйнятих норм, звичок і правил вже не потрібне нашому втраченому суспільству. А десь на дні душі тліє недопалок життєвого оптимізму, що виринав з неї нестримною силою…Вона ще не програла цей бій з життям, вона не скориться його примарним ідеалам і думкам, віритиме у споконвічні і потерті часом, але такі потрібні їй моральні норми. Звісно, щодня стоятиме перед вибором, губитиметься у здогадах і вкотре обиратиме правду, щирість, добро, незаплямоване пафосом і бажанням наживи…А він й надалі житиме оманливим і цинічним спокоєм, втішатиметься своєю вигаданою досконалістю, глузуватиме з її моралістичних поглядів на життя. Сучасний світ знаходиться за межею світла і темряви, світ в якому вона щохвилини бачить як руйнується її правда, як квітне його викривлена істина. Ми повсякчас обираємо свій шлях: хтось залишиться собою і пам’ятатиме ким він є, а дехто все життя натхненно гратиме безглузду роль, щоранку щиро вдаватиме людину…Одного дня він втомиться так жити, захоче стати іншим. Вона плекатиме надію на відродження його душі, на новий віхоть у його житті. Для неї це дещо більше, ніж надія, а для нього це лише моральний вчинок…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2011
автор: Редактор