Раз, два, три, чотири…
Я відчуваю як ми стаємо ближчими
Можливо домовички допомагають у цьому:
Вони пішли в театр, нас залишили
Повернуться пізно, нам це знайоме…)
Це не тільки танець, це логічний обряд
Немає подарунку, а щось хочеться подарувати
Тьма йде до неба, світло поринає в такт
Я поволі відчуваю, як я вчуся танцювати…
Раз, два, три, чотири…
На мить дім перетворюється в замок
А ми з тобою не перших запрошених
всі залишаються егоїстами, їм чогось мало
А мені цікаво з тобою «топтатися підошвами»…
А нас насолода – виглядати щось в очах
Ти знаєш, що нам обом це до вподоби
Там радість, яка не піддається грошам,
Там сила якій не потрібні нагороди…
Раз, два, три чотири…
Все закінчується і починаються співи
П’яний голос «вичавлюється» з –під горла
Гості згадують про свою сміливість
А я «легко» згадав твою посмішку щойно…
Тобі здається що це лише побічності…
Ми радіємо любові, наче малі діти…
Наче час побачив цей танець ввічливості
Він змушує нас вкотре щось повторити…
Раз, два, три, чотири
Раз, два, три, чотири…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269656
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.07.2011
автор: Антон Геч