Любов, як свічка, що горить, то плаче,
А лиш дмухнеш – вона одразу вмре.
Козаче мій,
Чужий донський козаче,
За серце туга, як мороз бере.
Було довкола нас з тобою літо.
Був пишний цвіт і розмаїтий світ.
Рілля німує там, де грало жито,
І журавлят тривожно-затяжний політ.
Скажи ж мені, нащо гартують крила
Оті сумні, мов янголи, птахи?
Як рано їм верба нашепотіла
Захмарну путь за всі людські гріхи.
За хмарами означені шляхи –
Яка їх доля невблаганно кличе?
Мов журавля, душа моя кигиче,
До раю плаче, та тяжкі гріхи.
З чиїх намов церковний паламар
На вівтарях свічки завчасу гасить?
Верба нашіптує дорогу понад хмар –
Прощай, прощай, сивин моїх окрасо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269616
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2011
автор: Валя Савелюк