(Тобі, Володю...)
Ти звичайний. І я звичайна.
Ми жили собі на́різно в світі.
Та настала неділя клечальна
В средохре́сті літа, в зеніті.
Замінилося небо барвами,
Впало в трави, в росах заграло.
Ти став гарним таким. І я гарною.
Розказать про те – слів замало.
Мало слів, мало фарб, мало кольорів –
Світу Божого мало!
Заряхтіло, розсипалося довкола,
Засміялося, защебетало.
Ожило, засвітилось, засяяло,
Розлило́ся любистком і м’ятою.
Понад вербами біле сяєво
І закоханий місяць над хатою,
І поля, і шляхи з горобиною,
Квітники і городи –
Все звінчалось ясною годиною
В запаху́щому храмі Природи.
Ми зробились такі багаті,
Як ніхто у світі!
Зайнялася папороть, як багаття –
Не цвіт, а рої суцвіттів.
Ми! – а з нами чаклунські трави,
З їх скрипалями і росами.
По воді вінок зо свічкою плаває –
Бог пройшовся по серцю
ногами босими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269180
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2011
автор: Валя Савелюк