Ліхтар розриває наскрізь фіранки та штори.
І в дзеркалі відображення – сплетіння тремтливих рук.
Ми будемо в снах… і можливо, тут у вівторок,
Якщо не зомліє серце на наше відлуння-звук.
Ліхтар символічно всміхається нашим усмішкам.
А ми так солодко-щасливі і бракне нам сну.
Земні ми, святими були чи, мабуть, лиш грішні.
Та "стрітення" нас поєднало, як з́иму й весн́у.
Це світло прорвалось нам в душі, неначе див-спалах.
Воно надто трепетно б’ється в сердечні фіранки,
Що навстіж відкриті, немовби пороги-портали…
Прокинемось втрьох… а чи буде все заново зранку?
02.07.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268555
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2011
автор: Троянда Пустелі