А час іде дорогами людськими -
і на шляху він змінює цей світ.
Малі дерева - знаю їх такими -
Тепер кремезні, мають безліч віт.
Іду, знайома вулиця і рідна,
Та інша стала, вже не впізнаю.
Немов дитинства фарба своєрідна
Розтала вся у руслі ручаю.
І гірко якось, ніби зникло диво -
Все стало інше, сіре – не таким.
Малі колись, ганяли галасливо -
Ось тут, де похилився старий тин.
Давно було, та я ще пам’ятаю,
Як батько його днями майстрував.
Відчутні дні, спочатку і до краю -
І він міцний вже має з часом сплав.
Незвично те, що тут усе змінилось,
Але страшніше коїться душі.
Додому йду, лечу – мов маю крила,
Та час, безжально і туди забрів…
Зустрінуть тепло на порозі сина,
Батьки. (Насправді, вже не молоді).
Узяти час – зали́шить за дверима -
Та не здійсненні ці думки мої!..
А час летить дорогами невпинно,
І невблаганно змінює він світ.
Іду додому, а думками лину,
Крізь плин життя, назад на безліч літ.
10,25.05.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268135
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.07.2011
автор: Андрій Гагін