Безглуздя повиває усіх нас,
Наповнює своїм отруйним трунком,
А час іде… Не спинюється час,
А ми нізвідки ждемо порятунку.
Купаємось у власних злих думках,
Примножуєм навколо себе тіні,
Тримає нас в полоні дикий страх
Померти в незнанні і животінні…
Бо ми не бачимо, що відповідь десь тут,
Під носом, треба тільки доторкнутись…
Але ж у нас є свій правий статут:
Вийти з пітьми і… в неї повернутись?..
Боїться кожен в незнайоме крок
Зробити, бо втрачається опора.
А й справді – досягнувши до зірок
Земля з-під ніг тікає дуже скоро.
Тому і всі вважають: краще жить
У німоті й не бачити прозріння,
Хоч серце так за волею болить,
І ниє знов придушене сумління,
Бо бачить правду, бачить та…мовчить…
Мовчить, бо це простіше - лиш мовчати…
Живе для себе – бо так легше жить,
А не про краще в темряву кричати.
12/11/06
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268039
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.07.2011
автор: Annu4ka