Тонесеньким кінчиком промінця,
наче лазерним жалом,
Хтось
торкається твого серця –
делікатно жалить.
Він такий нетутешній,
що його
ніби й зовсім нема:
проведеш несвідомо
у повітрі долонею –
пусто.
Лиш у кутку над шафою
непомітно вібрує пітьма:
він ніхто і ніщо,
просто так собі –
енергети́чний
згусток.
У кутку, за портьєрою,
просторовий розлом?
Маячня.
Заглянь, там нічого нема.
Ти ж реаліст,
а не містик!
Він – не те, щоб добро
і не те, щоб зло …
просто так собі –
хоче їсти.
Кінчиком чорного промінця,
несприйнятного оком,
Хтось торкається твого серця
і ранить
жорстоко.
Від того дотику
прокидаються хижі птахи,
у грудях поснулі,
б‘ють крилами
затверділими
і здіймають, як порох,
дрібні гріхи,
давно розкаяні
і минулі.
Роздирають груди
стужавілими крильми,
дзьобами і кігтями
кришталевими
крають:
породження темряви,
посланці пітьми –
затертих спогадів
знавіснілі зграї.
І вдарить із твого серця
гірке́ джерело,
спливає розбурханий біль
у потойбічні далі…
Для приблуд
астральних,
що туляться по кутках,
то найсмачніше їдло –
пекучі людські
жалі і печалі.
Він не те, щоб прагнув
помсти чи зла.
Просто так собі – їсти хоче.
Виїсть серце людське
до крихти й до тла
і вдоволено
замуркоче.
А перед самим світанком,
коли ти
задрімаєш, як птах
підбитий,
зболіло,
опустиш безвольно крила
навіяної вини,
причіпливої, як сажа,
Хтось
вибереться із закутка,
примоститься в головах,
щоб гортати
твої кольорові сни –
а тобі не покаже.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267955
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 01.07.2011
автор: Валя Савелюк