- боязнь чи страх перед відкритим простором, значними скупченнями
людей. Більше острах перед образою чи насиллям, яке, на думку психічнохворого може бути завдане кимось із членів суспільства.
***
О 15:08 збирались хмари. Розминувшись із офіцерами місцевої міліції, уважно перейшов дорогу. Біля банкомату було ще троє людей.
"Очікування - це погано. Я люблю швидко і цілеспрямовано усе зробити і втікти не наражаючи себе на зовнішню небезпеку. Багато хто в цьому житті виробили у мені таку дурну звичку - боятись навколишнього світу. Дитячі травми - ось де головні проблеми. Цигани, хуліганські банди, рекетири - це і є список осіб, які помалу формували мій стереотип щодо вуличного життя. Хухх, ось і моя черга...Сподіваюсь в банкоматі ще є гроші..."
Швиденько ввів пін-код і обрав "видача готівки". На екрані з'явилось меню із можливими варіаціями готівки. Одразу за спиною почувся рух. Якийсь білокурий малий, обійшов мене за спиною і став надто близько, позираючи на екран банкомата. Відчуття підказало, що позаду ще хтось і цей хтось на голову вищий і вдвічі важчий ніж я.
Я відчув його подих. Операція "CANCEL", швидко вийняв карточку, неозираючись пішов додому...
Я відчув його подих. Я продовжив і натиснув "ввод суми". Увів суму 40 грн, термінал почав тихенько гудіти, перераховуючи гроші,а коли залізна завіска відчинилась, малий штовхнув мене. Відчувся потужний удар по лівій нирці. Я зігнувся і застогнав. Малий вирвав із рук мізерну суму готівки і хотів утікати, але я схаменувшись схопив його за ногу і зі всього маху ударив його у пятихвилинну зону ноги. Хлопець позаду заметушився і замахнувся, щоб вдруге ударити мене, та я в цей момент у стані неймовірної злості рванув на білокурого і вцідив по голові з ноги так, що той упав, знепритомнівши. Коли я повернувся, то в моє тіло м'яко увійшов ніж. А останн, що я побачив - це сімнадцятилітнє обличчя морального каліки - вбивці...
Три місяці коми. Хірург мав золоті руки - поставив мене на ноги після клінічної смерті. дякувати Богові я отямився після жахливих трьох місяців. Бідна моя мати.
З Києва ми їхали до родичів, бо квартиру мати продала, аби витягнути мене зі смертельної стежини...Довга дорога. На порозі у родичів чекав лист.
"Шановний К.А.С. Вас чекають у обласному суді міста Р., де буде розглядатись кримінальна справа за звинуваченням Вас у навмисному завданні важких тілесних ушкоджень неповнолітньому, який проживає у місті..."
Далі не дочитав. Втратив свідомість.
Вісім років. Коли вийшов, то вже давно забув. що таке молодість. Хриплий кашель, прокурені вуста, мозолисті руки від гантель і два татуювання на обох руках. Не згадую вже про важкі дні за гратами.
Той сучий син, якого я вирубив мав ще й сучого впливового батька, який допоміг приписати мені ще пару злочинів. Моїми останніми словами до тюремників були: "...мої нари не займайте, скоро повернусь..."
Я вбив білокурого сучого сина, його сучого батька і, безумовно, те чмо, яке засунуло в мене гостру сталь аж по руків'я. Світ став аж на три паскуди меншим. Решту свого життя я згнию за гратами, бо такою була моя справедливість...Суворою, але пам'ятною...
Про одне шкодую: що моя мати стільки сліз за мене пролила...Пробач, мамо.
P.S. Я ніколи не порушував закони, ні світські, ні Божі. До тепер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267223
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2011
автор: Андрій Конопко