Спитаю моря, де та хвиля,
Що нас зносила в глибину,
Солодкий спогад знову плине,
У ньому знову я тону.
І сіль ядуча труїть душу,
Бурхливим прагненням надій,
Та плюскіт хвиль лякає тишу,
І зойк у серденьку: «Ти мій!».
На дні морському безліч скарбів,
І флот загиблих кораблів,
Та все це втрачене назавжди,
У склепах древніх вапняків.
Так серце тоне у глибинах,
Свавільно падає на дно,
І море скривджується виром
Та кров уже – гірке вино.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267090
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 26.06.2011
автор: Вікторія Гончарова