Я рило розквасив собі і дружині –
Моя голова мов на довгій пружині
Хитається стрімко туди і сюди
У пошуках хоч би краплини води.
Від спраги вже тіло моє розімліло,
А сонце сміється: „Потрібне Ярило!”
Й прохолодою темною зрошує нас…
І тоді зрозумів я: „Ярило” – це квас!
2002
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=2667
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2004
автор: C.GREY