От, і сонце припекло, - зі щирого Неба
Розливає такий жар, що ховатись треба
Десь у тінь, - під деревце, під широкі віти,
З ними мову завести, - якби ж зрозуміти!
Про що шепчуть, гомонять, які бачуть мрії, -
Чи про дощ на кожен день чи, щоб вітер вії
Вже тихесенько підвів та гойдався з ними,
Поки Небо, спеку цю, зовсім не припине.
Думки дивні, а згори, сонце сипле іскри.
Коротесенька, геть, тінь пада від берізки.
Усе, в царстві теплоти, п"є спрагло повітря.
Перестрибує мости, йде спекотне ЛІТО...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266094
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.06.2011
автор: grycha