Дзвінок

Телефонний  дзвінок  перериває  мої  роздуми  про  сенс  буття.  Знімаю  трубку:
-  Алло?
-  Привіт.  Це  я.
-  Як  ти?
-  Погано.  Дуже  погано.
-  Щось  трапилось?
-  Так!!  Уяви  собі!!  Його  більше  нема!!
-  Розумію.  Що  ти  зараз  робиш?
-  Стою  на  балконі.
-  Збираєшся  стрибати  вниз?
-  Не  знаю.  Можливо.  Ще  не  знаю...  Поки  що...
І  після  короткої  паузи:
-  Приїжджай  до  мене...
-  Ні.  Вибач,  я  на  роботі.
-  Кинь!!  Плювати  на  неї!!  Можливо  ти  Його  заміниш!!  Приїжджай!!  
-  Ні.  Моя  робота  щоб  допомагати  людям...
-  Плювати  на  них  усіх!!  Ти  хочеш  моєї  смерті??...
Натискаю  кнопку  на  столі.  З'являється  Женя,  киває  мені  "Адресу  визначено",  я  показую  пальцем  на  вулицю,  він  киває,  кричить  комусь  в  коридорі  "Виїжджаємо!!"  і  виходить.  Повертаюсь  до  розмови.
-  ...  суїциду??  Так??  Ти  цього  хочеш??  -  чую  в  трубці.
-  Ні,  чекай.  Все  не  так  погано...
Короткий  істеричний  сміх...
-  Не  так??  Звісно,  що  не  так!!  Все  ще  гірше...  Все  просто  жахливо!!  Тобі  це  хотілось  сказати?  Так?
-  Ні.  Чекай!!
-  Що  чекати?  Стою  на  балконі  на  стільчику...  Що  чекати?  Навіщо?  Є  сенс?
-  Так,  є.  Все  зміниться...
-  Справді?  Ти  так  вважаєш??  Невже??
-  Звичайно...
-  Все,  я  стрибаю!!
-  Стій!!  А  як  до  цього  віднесуться  твої  друзі?
-  Хто?  Друзі??  Ніяк!!  Їх  нема!!  Вони  зникли  разом  з  Ним!!  Всі!!  Всі  до  одного...  Жоден  не  залишився...
-  Зрозумій!  Це  не  вихід!!
-  Справді?  А  що  вихід??  Що?
-  Такі  проблеми  не  лише  в  тебе...
-  Та  плювати  на  інших!!  На  всіх  до  одного!!  Мені  нема  що  втрачати...
-  Чекай!!  Стій!!
-  ...  дякую  за  розмову...  Пробач,  якщо  щось  було  не  так...  Хм,  я  навіть  не  знаю  як  тебе  звати...
-  Володимир.
-  Класно...  Я  -  Саша...  І  я  зараз  стрибну  з  балкону...  Прямо  зараз.
-  Ні!!  Чекай!!
-  Бувай...  Пробач...
-  Стій!!
Шум  вітру  в  трубці,  хлопок,  голос  "Спіймали!!"  і  радісний  голос  Жені:
-  Ми  встигли!  Все  чудово.
-  Добре.
Кладу  трубку.  Подумати  тільки...  Це  вже  шостий  абонент  за  годину...
А  чому  дивуватись?  Це  гаряча  лінія.  Для  критичних  ситуацій.
Звісно,  відсутність  Інтернету  в  суспільстві,  яке  практично  виховане  і  вирощене  на  ньому  -  це  катастрофа.
Знову  телефонний  дзвінок.  Прокашлююсь,  знімаю  трубку:
-  Алло?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265481
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.06.2011
автор: William Mirovich