Моє тіло жадає пестощів кожного дня,
А щоночі втрачає свою нікчемну цнотливість.
І крізь подих із хрипотою шепочу ім’я,
Коли от-от настане така наджадана близькість.
Моє тіло вкривається шовком твоїх струмків,
Що збираються і стікають із тебе соком.
Хай би ми цим займались не мить, а цілі віки…
І втрачали себе в реальності ненароком.
Моє тіло відгукується на ряд твоїх дотикань,
Промовляє своїми рецепторами крізь тишу.
Й віддається тобі до останку без всяких вагань…
Й у собі навіть трохи незручності не залишить.
Моє тіло кричить у блаженстві рухомих дій.
Під пронизливих поглядом сірих /чи карих/ очей…
Й усвідомлює всю незабутність таких подій,
Де втрачає нікчемну цнотливість у тиші ночей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264261
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 10.06.2011
автор: Троянда Пустелі