Хтось намалював на стіні портрет Ван Гога…
Я все ще вперто прагну до самознищення.
Під ногами тютюн розсипала підлога,
А небо тікало від мене все вище…
Сліпа дорога, стара, як світ пророкує світло…
А я досі давлюся текілою. Сумно.
У мене вкрали сонце. Так підло!
І посмішка вже не байдужа, а глумна…
У мені розбилися галактики з обіцянок.
Шкода їх. Вони були занадто гарними…
Карі очі твоїх киргизьких коханок
Можуть бути засліплені такими ж лярвами…
Та дарма, я спокійна. Я зубожіла лише часом.
Хтось розкаже мені, де загублений кінець?..
Щоб скрутити від відчаю всі свої в’язи
Ти не вартий. Не вартий, бо вже давно мрець…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264040
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2011
автор: Darka Lystopad