Не потрібно знати (уривок)

Додому  ми  їхали  майже  в  повній  темряві.  На  щастя  дороги  були  майже  порожні.  Лиш  де-не-де  були  самотні  авто  та  мотоциклісти.
Вероніка  увімкнула  радіо.  Там  якраз  була  пісня  гурту  «С.К.А.Й.»  та  Гайтани.
Вероніка  посміхнулась  та  разом  з  Віктором  почали  підспівувати  співакам:
Як  холодно  без  тебе,  сумно  як  -
Заплаканії  вікна.
З  тобою  бути  мій  таємний  знак,
Що  жити  без  тебе  ніяк  не  звикну.
Так  холодно  коли  тебе  нема  -
Без  сонця  не  воскресну.
Бо  в  серці  залишилася  зима,
А  над  тобою  теплі  весни.
І  приспів  з  жестикуляцією:
Не  йди!  Не  йди!  Не  йди!..
-  ОБЕРЕЖНО!!  –  крикнув  Андрій.  –  Дорога!!
Віктор  різко  кинув  погляд  і  крутнув  руль  вправо.  Машина  проїхала  кілька  метрів  і  зупинилась.
-  Якого  біса?!  –  лайнувся  Віктор  і  вийшовши  з  авто  рушив  до  трьох  машин,  які  стояли  поперек  дороги.
Я  пішов  слідом.  Андрій  з  Веронікою  залишились  всередині  авто.
За  рядом  з  машин  стояла  група  людей  в  шкіряних  та  спортивних  куртках,  потім  ще  три  машини.  Вони  лаялись,  щось  доводили  і  кудись  один  одного  посилали.
-  Хлопці,  звільніть  дорогу,  га?  –  кинув  Віктор,  обійшовши  машини.  –  Їхати  треба.  Чого  ви  тут  перегородили?
-  Ну,  то  й  їдь!  –  відказав  крайній  і  плюнув  собі  під  ноги.  –  Що  ми,  не  пускаємо  тебе?
-  Ваші  авто  не  дають  проїхати…
-  І  що?  –  посміхнувся  той.
-  Та  досить,  чого  ти?  Віджени  крайню  тачку,  -  кинув  хтось  з  натовпу.
Очевидно,  крикнув  хтось  вагомий,  бо  крайній  похитав  головою,  пішов,  сів  у  джип  і  відігнав  трохи  вбік.
-  Давайте,  їдьте!  Тільки  швидко!  –  кинув  він.
Ми  сіли  в  свою  машину.  Віктор  завів  мотор  і  авто  поволі  поїхало  повз  людей  в  куртках  і  кілька  джипів.  Я  кинув  оком  по  натовпу.  
-  Глянь,  Вік!  Он  той  хлопець  в  синіх  джинсах!  Пам’ятаєш  його?
-  Так!  –  глянув  Віктор.  -  З  нами  на  курсах  був!  Влад,  по-моєму…
Той,  на  кого  ми  дивились,  глянув  в  наш  бік  і  по  очам  ми  зрозуміли,  що  і  він  нас  впізнав.  Ми  синхронно  відвернулись  убік,  так  як  уже  виїжджали  з  оточення.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263497
Рубрика: Поема
дата надходження 05.06.2011
автор: William Mirovich