Раз у село після важкого дня
Господар з поля вів осла й коня.
Обоє так не мали сили,
Що ледве ноги волочили.
Аж раптом прямо під снопом
Осел уперся й став стовпом.
Стоїть без всякої причини,
Бо він осел, німа скотина.
Господар взявся за батіг —
Осел ні кроку, навіть ліг.
Лежить, мов жорно на млині.
Яка його вкусила муха?
Хазяїн цідить по спині
І тягне за хвоста, за вуха.
Намучився, аж піт зійшов,
А потім плюнув і пішов.
Коня в конюшні привязав,
Помив і гриву причесав,
Дав їсти і водиці дав.
А той осел лежав іще, лежав,
Аж зорі засвітили над снопами,
А потім встав й таки додому почвалав —
Голодний і з побитими боками.
Тут не багато треба слів:
Упертість - гідність віслюків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261408
Рубрика: Байка
дата надходження 24.05.2011
автор: Силянчик Олена