Не зітхай так сумно, вже сивіють скроні
Я увесь твій смуток візьму у долоні.
Хай летить мов пташка, лине над полями,
Забренить пір’їнкою тихо над ставами.
Потім розіллється сонячним промінням,
І біля водиці проросте з насіння,
Пагони буяють і долають камінь,
Так і ми твій смуток разом подолаєм.
З джерела п’янкого ти попий водиці,
Не шукай у небі грім і блискавиці,
Не шукай ти внічку, де зоря упала,
Не шукай насіння, де лоза зростала…
Ти проснешся рано, засміються роси,
І ти скажеш смутку: «Сумував я, досить!».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261399
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2011
автор: Вікторія Гончарова